Казка про вогонь

Вогонь – ворог

Везли великим вагоном у вазі важливий Вогонь. Валявся Васал-вогник, вайлувато вживався всередині вази. Враз вентиль відкрутився, Вогнище вистрибнуло, витягнулося. Вивернулося від вартового-водяного і втекло вікном на весняний, вбраний величаво вал. Вмить все вголос викрикнуло. Вигиналося і вмирало від вогняного вакууму.
Вогонь видерся ввись, на високу вербу, відривав віття і відкидав вниз. Виліз на вбрану вільху, відшукав у верховітті вітальню важного Ворона, вбіг всередину і вбив вороненят. Не витримав Ворон варварства Ватри, вбитий впав у вічність.
А Вогонь валив все вперед. Вальсував по веселих васильках, вернувся вище на виноградник, вигинаючи відмерлі верхівки. Валандався валеріаною та веронікою. В’яло і вмирало все вслід Варнаку.
Вдарив Вогонь по воротах, вирівнявся, відшукав вільний вихід, велів вирости.
Ввечері везли возом вісьмох ввічливих ватажків: вайлуватого Ведмедя, важного Вовка, високого Верблюда, вередливу Видру, великого Варана, впертого Віслюка, вгодованого Вепра, вертихвістку Вивільгу. Вони вважалися винахідниками водяного віника. Вбачивши Велетня-Вандала, вельможі вміло вигнали вампіра за вал, у вольєр, на вічний відпочинок і на відданість віднині всім на вік.